Главная › Новости

Замками "Золотої Підкови" Львівщини - частина 1

Опубликовано: 17.01.2019

Замки. Україна. Моя країна

"Золота Підкова" , один із найпопулярніших туристичних маршрутів України і беззаперечно номер один серед одноденних мандрівок Львівщиною.

Зазвичай у світі маршрути такого типу називають золотими кільцями, в силу того, що відвідування об’єктів відбувається почерзі без повторювання пройденої дороги в зворотньому напрямку. Тут же маємо підкову, що можна пояснити географічним розташуванням п’яти замків та одного монастиря по півколу на схід від Львова. Платиновою вона від цього на жаль не стала і залишилася золотою.

Головними об’єктами "Золотої Підкови", що варті уваги є п’ять замків в Олеську , Підгірцях , Золочеві , Свіржі та Старому Селі , а також монастир в Уневі . Теоретично все це можливо охопити за один день, що перетворить пізнавальну подорож в справжню гонку і лише золотими підковами тут не обійтись. Я рекомендую розділити підкову навпіл і приділити достатньо часу для дослідження найяскравіших пам’яток Львівщини, ну і звичайно для самого себе.

Почнемо з класичного маршруту замками Львівщини (Золота Підкова sensu stricto).

Саме Олеський, Підгорецький та Золочівський замки є найбільш відвідуваними об’єктами одноденного маршруту, тоді як решта пам’яток залишаються поза масовою увагою. На те є і своє пояснення, оскільки їхнє близьке між собою розташування безпосередньо на головних магістралях притягує мандрівників.

Поїхали!!!

Більшість починають з мабуть найбільш відомого та розкрученого Олеського замку, але ми з Вами зробимо з точністю до навпаки. Річ в тому, що двері замку для відвідувачів відкривають лише о 11 годину, коли його вже в облозі тримають кілька автобусів туристів. Хіба Ви хочете відчути себе яничаром, який поряд з іншими завойовниками штурмує замок під команду «атака»?

Я  ж пропоную розпочати із Золочівського замку, який відкривається о 10 годині ранку. Таким чином буде достатньо часу на оглядини численних експозицій в королівських палатах, а туристичні потоки не будуть Вас переслідувати протягом цілого дня.

Дорога до Золочева

Виїжджаємо з центру Львова по вулиці Личаківській на Схід. Позаду залишається величний оборонний мур з Глинянською вежею та брамою. Протягом 2,5 км гуркотлива бруківка вестиме Вас догори, тоді, як на піку рухаємося далі прямо за вказівниками на Золочів або Тернопіль. До речі, дане Т-подібне перехрестя є мабуть найвищим місцем у Львові (не рахуючи гори Високий Замок), куди можна заїхати на автомобілі. Гляньте у дзеркало заднього бачення і перед Вами місто розкинеться, як на долоні. Заради такого навіть варто пригальмувати і вийти з авто, щоб помилуватися панорамою древнього Львова. Найвищі будівлі з цієї частини міста пильнуватимуть Вас навіть, коли від’їдете на відстань 25-30 км. Звідси до Золочева 66 км по Тернопільській трасі. До речі на час написання цієї статті на вулиці Личаківській активно велися будівельні роботи по перевлаштуванню бруківки. Якщо Личаківська до кінця лютого – початку грудня 2011 року буде, як нова копійочка, то заміська траса на превеликий жаль навряд чи буде вирівняна чи розширена найближчим часом.

Виїжджаємо з міста і відразу попадаємо, наче у передгір’я Карпат. Дорога спритно петляє між крутими горбами по вузенькій долині. Невдовзі з лівого боку бачимо постать кам’яного лева, який проводжає нас в путь і купу попереджувальних знаків, оскільки наступний п’ятикілометровий відрізок шляху вимагає найбільшої пильності. За 5-10 хвилин дорога різко звертає вліво крутим серпантином вниз до містечка Винники. По праву сторону можна зиркнути на чудову панораму міста, що розкинулося на початку безкрайої рівнини. З назви населеного пункту розуміємо, що тут в давнину виробляли вино, а зовсім недавно Винники було приєднано до Львова. Після закінчення містечка дорога проходить під кільцевою трасою і веде нас прямо на Схід.

 За деякий час справа від дороги виростають досить високі горби. Це Гологори , низькогірне пасмо, висоти якого сягають більше 450 метрів над рівнем моря. Після повороту праворуч на Перемишляни та Івано-Франківськ (ми їдемо прямо) Гологори фактично впритул підступають до ожвавленої траси і ми продовжуємо рухатися їх  північними схилами.

При під’їзді до Золочева краще продовжити шлях об’їздною по головній, не заїжджаючи до містечка відразу. Замок знаходиться в протилежній його частині, куди краще потрапити напряму з траси, повернувши приблизно через 4 км ліворуч в місто. Коли дорога почне спускатися вниз слідкуйте по правій стороні. Біля добре доглянутого джерела зверніть направо і виїдьте крутяком під самі ворота древньої фортеці.

Золочівський замок

Не дивуйтеся, що Ви не побачите високих кам’яних стін з ровом навколо та відкидним мостом. Це замок так званого бастіонного типу . Тобто роль стін тут відігравали величезні земляні вали, укріплені цеглою та камінням, а випуклі з оборонного ряду п’ятигранні бастіони давали можливість обстрілювати ворога незалежно від його місця розташування. Річ в тому, що в 17 столітті, коли закладався даний замок, рівень розвитку артилерії дозволяв трощити будь-яку стіну, як тепер гіпсо-картонову ламають перед ремонтом. Земляні вали в свою чергу парирують будь-який снаряд. Саме цей Золочівський замок будувався за всіма зразками та новинками європейської твердині того часу.

Купивши вхідний квиток* заходимо в замкове подвір’я. Відразу навпроти головного входу симпатична тендітна будівля Китайського палацу . Як виявляється східна тематика була доволі популярною серед знаті тих часів і кожен мабуть намагався самовиразитися перед своїми колегами. В китайському плацику діє експозиція східних культур, показ якої відбувається у визначені години в супроводі гіда, тож поцікавтеся коли наступний «заїзд» перед тим, як продовжувати оглядати навколишню територію. Для цієї екскурсії необхідно прибдати додатковий квиточок у касі.

Чудовий ракурс для фото можна зробити з бастіону, що правіше від входу, якщо дивитися з замкового двору. Тут теж є кілька гармат, направлених в сторону міста.

Варто також навідатися до відреставрованої в 2009 році будівлі житлового палацу , де представлені експозиції великою кількістю артефактів різних епох. Спробуйте відчути атмосферу, в якій жили наші знатні попередники. Цікаво, що з єдиної незабудованої сторони внутрішнього замкового двору теж знаходилася будівля. В ній жила прислуга, а сама споруда була зроблена з дерева, тому і не збереглася до наших днів.

Якщо Вам цього всього досить, то поїхали далі, оскільки на нас ще чекають два замки-красені.

Спустившись вниз до міста повертаємо праворуч. В центрі на роздоріжжі повертаємо ще раз направо і, нікуди не звертаючи, мчимося в Підгірці. Майже абсолютно п’ятнадцятикілометрова пряма дорога веде нас крутими підйомами та спусками Вороняків (ще одна назва тутешніх горбів). Біля села Сасів зліва в око кинуться величезні радари , наче летючі тарілки. Це шедеври Радянських часів, що виконували одні із функцій сектора «А». Якщо у цьому ж селі Сасів звернути вправо, то можна виїхати до витоків ріки Західний Буг. Так-так, саме тієї річки, що згодом впадає у Віслу в Польщі.

В Підгірцях автомобільна дорога безпосередньо проходить по палацовому комплексу. З однієї сторони чудовий, але недоглянутий костел Св. Йосипа з 18 століття, фасад якого прикрашений вражаючою колонадою.

Від нього колись тягнувся мальовничий бульвар до перлини замково-палацової архітектури, Підгорецького замку . Будівля знаходиться в жахливому технічному стані, але все одно нею не можна не захоплюватися. Обійдіть замок і зацініть його звідти. ВАУ! Тут знаходився доглянутий парк з фонтанами та вимощеними доріжками. Прикро, що в радянські часи будівля виконувала функцію лікарні для хворих на туберкульоз. Також, купивши квиточок, можна потрапити в середину на внутрішнє подвір'я через постійно замкнуті двері. Постукайте і Вам відчинять.

Цей об’єкт окремо заслуговує на багато постів. Вітер з навколишніх долин доволі сильно продуває це місце, тож рекомендую зігрітися натуральним «цілющим» чаєм, трави до якого зібрав місцевий козак. Його лоток зазвичай стоїть біля кіосків, а ще він варить на відкритому вогні справжній куліш.

Цю частину села з легкістю можна назвати «Гірцями», враховуючи домінуюче розташування замку над навколишніми полями. Дорога далі веде нас крутим серпантином вниз і за пару хвилин ми виїжджаємо на мою улюблену дорогу Львівщини, трасу Київ-Чоп (просто це єдина, що без ям та вибоїн). Тут ми повертаємо вліво, рухаючись в напрямку Львова та Олеського замку, останнього на сьогодні . До нього менш як 10 кілометрів. В одному місці подорозі буде величезне скупчення фур-далекобійників, які блокуватимуть кавалок проїжджої частини. Це означає, лише одне: Тутешнє кафе , користується популярністю, а значить і вартує зголоднілому автомобілісту тут зупинитися, якщо він шукає хорошого місця. Далекобійники не брешуть і знають, що роблять.

Трішки далі зліва від дороги наче з-під землі вискакуватиме перша кінна армія Будьонього (до речі один із небагатьох досить вдалих пам’ятників епохи Совєтів), а за ними на горбочку посеред абсольотно рівної низовини гордо стоїть Олеський замок . Під’їжджаємо до замку, звернувши з траси.

Олеський замок є одним з найстаріших твердинь в Україні, що збереглися до наших днів. Будучи відомим ще з 14го століття, замок кілька разів перебудовувався та зазнавав руйнувань. Тут народився найвизначніший польський король Ян ІІІ Собєський і саме з реставрації Олеського замку почалося відродження Львівської картинної галереї, у відданні якої перебуває ця перлина. Тутешню експозицію в переважній більшості складають оригінальні витвори мистецтва, а їх цінність складно перебільшити. Спробуйте встигнути приїхати сюди до 16:00, коли закриваэться каса. Відвідувачів “просять на вихід” о 18:00 в літній сезон і о 17:00 в зимовий.

Олеський замок – це чудове місце, щоб завершити насичений день, але пам’ятайте, що крапку можна поставити лише по приїзді до Львова. Звідси ще година спокійної їзди...

*Корисна інформація по замках даного маршруту:

Вихідний день  — Понеділок;

Вартість вхідних квитків: 10 грн. - дорослі, 5 грн. - учні, студенти;

Додатковий квиток у китайський палац в Золочівському замку — 6 грн. - дорослі, 4 грн. - учні, студенти;

Дозвіл на фотозйомку експозицій — 20 грн.

P.S. Дякую своїй дівчині Мартусі за те, що повитягувала бліді фото і другу Тарасу, що підкинув пару після нашої поїздки.

Теги: золочівський замок , піргорецький замок , олеський замок , орест зуб