Навигация по сайту

Популярные статьи

Увлекательный поход по Крыму

Мы предлагаем вам увлекательный поход по живописным местам горного Крыма, полюбоваться красотами каньонов и горных водопадов, послушать журчание горных рек и пение птиц, насладиться экзотическими пейзажами

Отдых в Карпатах

Активный отдых - это очень важная часть жизни абсолютно любого человека, который способен обогащать и закалять человека как напрямую физически, улучшая форму, так и духовно, психологически, морально,

Купить футбольную форму в Украине
В наше время стремительными темпами ширится и растет движение физкультурников и спортсменов. Активный образ жизни входит в моду и становится неотъемлемой оставляющей настоящего. Конечно, возрастает и

Продать часы в ломбарде
Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins. Куда продать золотые часы? Необходимость в продаже предметов роскоши возникает нередко. Иногда единовременно нужна крупная сумма денег, и тогда

Клипсы для авто
Независимо от того, какой маркой и моделью транспортного средства владеет автомобилист, рано или поздно, чаще или реже, но ему все равно приходится сталкиваться с проблемой поиска необходимых запасных

Купить теплый пол nexans
На сегодняшний день предусмотрены несколько видов обогрева и устройства теплого пола. Термопленочный пол - представляет собой очень тоненькое покрытие с нанесенными на поверхность мелкими углеродными

Продвижение и раскрутка бизнес сайтов
Первое, что делается в начале жизни web-ресурса – это естественно он наполняется качественными статьями. Для начала достаточно разместить не меньше двадцати статей, чтобы попав под первую индексацию,

Электрические нагревательные маты для теплого
Теплый пол " Теплолюкс" является торговой маркой самой узнаваемой на территории России. Крупнейший производитель электрических систем обогрева в России " ССТ - специальные системы и технологии"

Где заказать сайт
В наше время, которое можно с большой долей уверенности и убежденности назвать весьма стремительно меняющимся в плане технологий, для ведения собственного бизнеса предпринимателю требуется много чего

Кабели и маты купить в Киеве
Системы отопления сегодня гораздо продуктивнее в работе и экономичнее в использовании, чем это было совсем недавно. Если, например, сравнивать традиционное центральное отопление, укомплектованное современным

Бліц-інфо. Новини Івано-Франківська | Політв’язень Ольга Дяченко з Єзуполя – учасниця бойових дій ОУН–УПА і свідок Норильського повстання 1953 року

Опубликовано: 29.10.2018

видео Бліц-інфо. Новини Івано-Франківська | Політв’язень Ольга Дяченко з Єзуполя – учасниця бойових дій ОУН–УПА і свідок Норильського повстання 1953 року

Звернення Оксани Кваснишин

2018-го минуло 65 років з часу відомого Норильського повстання 20 тисяч політв’язнів – головно українців і литовців, яке тривало з 26 травня по 4 серпня 1953 року.



Історія концтаборів ГУЛАГу знає три повстання політв’язнів – Норильське і Воркутинське 1953-го та Кенгірське 1954-го, які після смерті Сталіна змусили його московських посіпак і нащадків докорінно реформувати систему ув’язнення в комуністичних катівнях. Свого часу «бандерівським стандартом» в Горлагу Норильська означали 25-річний тюремний термін для політв’язнів, а сьогодні ми хочемо образно «бандерівським стандартом» назвати всіх тих і мертвих, і живих героїв, які не зламали присяг, пройшли катівні і жорна смерті, але не скорилися. Серед останніх свідків героїчного чину  борців за волю України – і 91-річна (правда, за паспортом їй 90) учасниця бойових дій ОУН–УПА, політв’язень та свідок Норильського повстання Ольга Дяченко (з дому – Засідко) із придністровського селища Єзуполя на Тисмениччині, пише газета Галичина.


Програма Бліц-інфо від SumyNews. Preview

Ольга Дяченко народилася у селі Слобідці Більшівцівського (тепер Галицького) району 1928 року, була заарештована 5 липня 1947-го, а 31 січня 1948-го її засудили за «зраду батьківщини» і «контрреволюційну діяльність» до восьми років таборів. Пробула у катівні сім років і десять місяців, а ще три роки – на поселенні. У 1955-му її звільнили, а у 1992-му – реабілітували. Це лише кілька  скупих рядків із довідки прокуратури, та за ними – життя у жорнах репресій, скорботи і таврування, а після реабілітації – у світлій пам’яті і надії.

Уродини на Святвечір

Старенька сива жінка, в якій і крізь роки проступають строгі риси обличчя і пронизує глибина  погляду карих очей, ледь усміхаючись, дивилася на нас у вікно охайного і добротного будинку в селищному закутку, який знають в Єзуполі як «Провалля». А відтак, допомагаючи ногам двома невеличкими палицями, зі щирою радістю зустріла і запросила до акуратно причепурених покоїв. У хаті – все до ладу. Ніхто б і не повірив, що Ольга Дяченко живе сама, лише часто тішиться приїздом онука Петра зі Львова і подеколи відвідинами доньки Євгенії, яка також з сім’єю побутує в Єзуполі. «Маю двоє дітей – Євгенію і Федора, а сама...», – ніби мимохіть любить казати Ольга Дяченко.

Ось що пише про свою бабусю онук Петро Дяченко, навіть і не здогадуючись, що журналісти «Галичини» знайдуть можливість вклонитися нескореній бандерівці, щоб назавжди закарбувати правду про героїчний чин одного з останніх свідків бойових дій ОУН–УПА і Норильського повстання політв’язнів: «Народилася 6 січня 1927 року у селі Слобідці Більшівцівського (Галицького) району в сім’ї дрібного підприємця Дмитра Засідка, який був землевласником. Мала брата Дмитра, який був учасником ОУН і виконував спеціальні завдання з ліквідації. Дмитро загинув через зраду агента «Байди» в Калуші у 1946-му – застрелився, щоб не здатися, і спалив папери. Ольга була зв’язковою на відтинку «Рогатин» між братом і командиром куреня «Скажені» «Різуном», з яким брат спілкувався.

Ольгу Засідко заарештували 5 липня 1947 року. Засудили 31 січня 1948-го особливим «совєщанієм МГБ СССР» на 8 років за ст. 54-1 а, 54-11 КК УРСР. Звільнили 7 квітня 1955 року у зв’язку зі смертю Сталіна і внаслідок Норильського бунту. Брала активну участь у Норильському бунті, була помічницею литовки, яку знищили як організаторку. Добре володіла литовською мовою, тож була зв’язковою між українцями і прибалтами.

Пробула під арештом 7 років і 10 місяців, а ще три роки – на поселенні без права виїзду із Сибіру. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Петром Михайловичем Дяченком – стрільцем УПА. Одружилися і повернулися з Сибіру в Станіславську область 1959 року, де почалися нові проблеми через тавро «ворог народу». І це тривало до 1991 року».

На псевдо «Чорна»

Ольга Засідко дістала псевдо «Чорна» в Станіславі від провідника ОУН Степана Бандери під час сходин у будинку, історично відомому як Жіноча школа ім. Королеви Ядвіги,  де під час німецької окупації розташовувалася торговельна школа. Сьогодні – це ЗШ I-III ст. №7 м. Івано-Франківська.

– Мені було 20 років, як 1947-го мене злапали, а відтак 1948-го – засудили. Я була підрайонною зв’язковою СБ на кілька сіл – Коростовичі, Куропатники, Кінашів, Юнашків та ін. Роботи було багато – і я руки не зложила. Степан Бандера наголошував, що без зв’язку ми не виживемо. Мій батько і чотири брати, як соколи,  загинули, то я повинна була продовжити їх справу. Коротко – про роботу зв’язкової. Пригадую, що у Більшівцях по понеділках був базар – продавали худобу, свиней... Я спостерігала, де перебуває той, від кого я повинна була дістати штафету. Бачу, він ходить по базару і також пильнує за мною. Але я до нього не підходжу. Слідкую – зайшов попити води до магазинчика, а відтак звідти швидко вийшов. Я повинна була запам’ятати, де він стояв, щоб стати на те місце і забрати малесеньку штахетку – меншу, ніж рудзичок, і в водонепроникному папері. Її можна було прочитати тільки через збільшувальне шкло. А далі я вже її несла туди, де належалосі.

Ольгу Засідко заарештували у селі Кінашеві Галицького району.

– Сексотів навколо нас, – згадує жінка, – було багато, зокрема і в Більшівцях. Хтось, видно, доказав. Мене арештували перебрані «сексоти», які за нагороду чи за гроші вишукували залишки наших борців, що залишилися на той час, як куріта без квочки. Так само зробили і зі мною. Я у Кінашеві ночувала майже два місяці в одній хатинці, де жили тільки чоловік з жінкою. Приходила додому лишень затемна. Якось під ранок я йшла на зв’язок.  Виходжу з хати, а на мене вже чекають. Глянула – свої: тризуб на «мазепинці», озброєні... Думаю, прийшли хлопці – буде у селі робота: треба буде і нагодувати, і перевдягти. А вони підійшли, не звиталися, а з обох боків взяли мене за плечі і повели попід ліс. Я просилася, а вони закрили мені рота. Село ще спало...

 

Коли Ольгу Засідко привезли на той час у райцентр Більшівці, то запроторили в камеру, де вона пробула не менше місяця. «Було морально дуже важко, – каже учасниця бойових дій ОУН–УПА. – Хлопці по камерах, чуючи по русі, що когось привели, кричали: «Тримайсі, не здавайсі!..» Не тільки били – катували. Катівка – то не страшно. Що буду говорити: болить, як б’ють, а як перестануть, то й не болить. Як мене кинули в камеру, то зразу не закрили. Увечері прийшов слідчий. Без форми і без пістоля. Слідчі не б’ють. Вони витягують з людини інформацію і виглядають у той час, як рідний тато. Я навіть спочатку за нього помолитися хотіла. Так питав, що я зрозуміла: вони знали все достеменно. Вговорював мене, мовляв, така молоденька – невже тобі життя надоїло, обіцяв, що піду в школу, і т. д. Питав про наших провідників високого рангу, а менші чином їх не цікавили. Я повторювала безкінечно: «Не знаю... Не знаю... Не знаю...» Коли слідчий появився третій раз, я помітила, що він змінився, був злий. Як ішов після допиту, то вже не прощався «по-батьківськи» як до того, а з дверей кинув: «Расскажеш і о том, чєво нє било...»

Але вона нічого не сказала. і почали жінку катувати. Били кийками, кидали до підлоги, гострими металевими штирями кололи ноги аж до кісток, припинали ланцюгами, відливали водою і знову били. Але помирати не давали. Питали про те саме, що і слідчий. По камері повзала, пересувалася на ліктях.

– Якось принесли мені в камеру передачу, – розповіла Ольга Дяченко. – Коли зайшов черговий, то враз запахло какао. Він поставив пляшку, закриту кукурудзяною затикачкою, біля мене, а з кишені витряс жмені дрібушок білого хліба і все залишив поруч. Та у пляшці вже не було какао, а вода. Але і її я розлила, бо після катувань ще рук добре не відчувала.

До Станіслава

Спочатку Ольгу та ще дванадцятьох хлопців везли фірою польовими дорогами до Галича на залізничну станцію, а звідтіля військовою автівкою – до Станіслава.

– Ті молоді юнаки, яких разом зі мною доправляли з Більшівців до Галича, були настільки побиті, обдерті, зарослі і не голені, що важко було впізнати в них людей, – свідчить Ольга Дяченко. – Руки мали зв’язані шнурками поперед себе. Був серед них також молодий чоловік у білій вишиванці, пострижений так, як і наші хлопці стриглися, акуратний. Дуже відрізнявся від інших. Дивився на мене, а я на нього. То я спочатку подумала, що то «сексот». Я переживала, що всіх нас планують розстріляти. і лише згодом, коли конвоїр через незграбність з усіх сил вдарив того чоловіка по голові прикладом, зрозуміла, що помилялася: він не «сексот». Просто ми були вже після слідства, а його слідство ще чекало. У Станіславі я пробула три місяці, очікуючи на присуд військового трибуналу. Підсували мені і «свідків» – нещасних жінок, які видавали людей. Вони мене знали, а я їх – ні. Ті також знущалися наді мною. Відчепилися, коли я їм сказала, що то вони, а не я «бандерівки». Бо, може, колись волочилися за моїм братом, а тепер проти мене свідчать.

Ольгу Дяченко засудили на 8 років – за «зраду батьківщини» і «участь в контрреволюційних організаціях». Кожен в’язень мав наколотий на тілі тюремний номер. В Ольги був №575.

– У норильському таборі нас було 10 тис. засуджених політв’язнів. І не лише українці, а й багато людей із прибалтійських республік. Вивозили їх не лише за політику, а й за куркульство. Ми бунтували проти умов утримання – як одягали, годували, заставляли працювати тощо. Голод був страшний. На добу видавали по 450 г хліба – байдочка зранку і байдочка увечері. Ув’язнені працювали в шахтах. Головно – жінки. Тільки один барак був чоловічий. Бараки жіночі були поруч – як хата від хати, а чоловічий – подалі. У кожному бараці було по чотири секції, тобто жили чотири бригади. Одна бригада нараховувала до 60 в’язнів. Охороняли двоє конвоїрів, один з яких – і з собакою. Люди помирали масово від важкої праці, голоду і холоду. Спеціально приїжджали запряженими в обладнані сани оленями китайці й вивозили гори людських тіл. А живим видавали одежу з померлих.  Під час бунту ми сиділи в бараці на нарах, не йшли на роботу і чекали, щоб приїхала з Москви комісія та подивилася, в яких умовах утримують політичних в’язнів. Як засвідчила історія, наш спротив був не марний.

...Ольгу Засідку звільнили з тюрми 1955 року, а її майбутнього чоловіка Петра, уродженця села Демешківців, у 1954-му. Якийсь час подружжя ще працювало на поселенні на шахтах Норильська. Відтак для Дяченків почалася довга дорога додому з тавром «вороги народу». Але і на цій дорозі патріоти, означені «бандерівським стандартом», встояли і не зламалися.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter

rss