Навигация по сайту
Популярные статьи
Бліц-інфо. Новини Івано-Франківська | Історія життя майора міліції, що понад 20 років працювала з неповнолітніми
Опубликовано: 29.10.2018
Цього року відійшла у засвіти майор міліції у відставці Ольга Смірнова, котра, без перебільшення, людина-легенда в Івано-Франківську. Її знало не одне покоління школярів і педагогів обласного центру Прикарпаття. Адже Ольга Петрівна понад два десятиліття пропрацювала в інспекції у справах неповнолітніх, а стаж її роботи в органах внутрішніх справ сягнув аж 45 років!
Ольга Смірнова народилася на півдні Одещини, пережила післявоєнний голод. Її батько та дядько померли в одну ніч. Їх поховали в спільній могилі, пише газета Галичина.
«Я розпухла від голоду, — не без хвилювання згадувала через багато років Ольга Петрівна. — Напевно, був би й мені кінець, якби не весна. На полі з’явилися ховрахи, вони нас і порятували. Мої двоюрідні брати ловили цих тваринок, здирали з них шкурки й здавали в заготконтору. За кожну шкурку давали по 200 грамів круп».
Звернення Оксани Кваснишин
У цей час мама Олі зі старшими доньками були на заробітках у Станіславі (нині івано-Франківськ). Коли помер чоловік, жінка поїхала на Одещину і забрала малу з собою на Прикарпаття. Одеситки працювали на шкірфірмі, їздили селами, сапали городи. Одна сім’я дала їм притулок. Марія Григорівна Чутова, в якої вони жили, працювала в обласному управлінні внутрішніх справ. Коли Олі сповнилося 14, вона влаштувала дівчинку на роботу у відомчу друкарню, а пізніше — бібліотекарем-вихователем у виправну установу.
Ольга Смірнова пропрацювала у в’язниці майже 20 років. Спочатку вільнонайманою, а в 1956 році її атестували. «Я працювала в установі зі спецконтингентом, — розповідала нашому кореспондентові Ольга Петрівна. — Брала у засуджених замовлення на літературу. Крім того, займалася вихованням неповнолітніх. Якщо у в’язницю потрапляли підлітки, то в камері з ними обов’язково мав перебувати дорослий. Він повинен був спостерігати за підлітками, щоб вони не билися, не порушували розпорядку. Раз на тиждень я проводила в кожній камері з неповнолітніми бесіди. Ми обговорювали газетні статті, книжки, складні епізоди з їхнього життя. Підбирала їм книжки з бібліотечного фонду».
Бібліотекар-вихователь заочно навчалася в Івано-Франківській спеціальній середній школі міліції, яку закінчила з відзнакою. Практику проходила в Івано-Франківському міськвідділі на посаді дільничного інспектора. Заступник начальника МВВС Олександр Савченко запропонував практикантці перейти в інспекцію у справах неповнолітніх. Смірнова погодилася. Вона пропрацювала в цьому підрозділі більше двох десятків років.
На пенсію Ольга Петрівна вийшла майором міліції у... 61 рік. Нинішньому поколінню правоохоронців, мабуть, у це важко повірити. «Я передусім бачила перед собою людей, а потім правопорушників і злочинців, — казала О. Смірнова. — Так мене навчили старші товариші у виправній установі. Знаходила мову з усіма, але й спуску нікому не давала. Та при тому насамперед була вимогливою до себе.
Бувало, серед ночі до мене телефонували з витверезника: «Ольго Петрівно, заберіть свого «шнурка». Я кажу черговому: «Звідки знаєш, що він неповнолітній?» Офіцер називає прізвище. Знаю, що то вже повнолітній, але прошу: відпусти його додому, нехай завтра до мене зайде. і приходили. Питаю: чому збрехав? Відповідає: а що мав робити, треба ж було якось звідти вибратись?
Коли інспекцію у справах неповнолітніх реорганізували в кримінальну міліцію, мені не було складно. Бо мала навички оперативної роботи ще з виправної установи. Тому й показники з розкриття злочинів мала кращі, ніж деякі працівники карного розшуку. У мене було так заведено: дирекція училища чи школи знала: якщо прийде Смірнова, то треба заздалегідь підготувати список дітей, з якими маю переговорити. Розмовляла з ними і попутно дізнавалася, хто які має прізвиська, з ким товаришує, нюанси поведінки дітлахів. Я вже була на пенсії й не раз чула від працівників науково-дослідного експертно-криміналістичного центру: «Петрівно, по ваших картотеках дотепер злочини розкривають».
Чесно кажучи, не зовсім розумію, коли молоді працівники скаржаться, що їм дуже тяжко працювати. Мабуть, людина не туди потрапила. Хоча такі й у нас були, але довго не затримувалися в колективі. Я ж мала прекрасних наставників: Тетяну Максимівну Руденко, Нелю Борисівну Крет, Мар’яна івановича Б’ялика. Особливо вдячна Беллі Босіс. Дуже розумна жінка, завжди ділилася тим, що знала. За моєї пам’яті через нашу інспекцію пройшли з чотири десятки працівників. Багатьох можу назвати своїми учнями. Колишній керівник УВС Едуард Олексійович Дідоренко жартома казав: «У Смірнової — макаренківська школа». Молодь у нас проходила своєрідну «обкатку».
Ольга Смірнова мала в місті репутацію грози неповнолітніх правопорушників. Вона була сувора, але діти знали: коли пообіцяла, що допоможе, то так і буде. Могла накричати, але дітей жаліла. Сама ж була сиротою. В останні роки її служби заступник начальника міськвідділу Євген Сементович аж докоряв: «Смірнова, тобі в адвокатурі треба працювати, а не в міліції!».
«Якось шукали неповнолітнього Юрка, який тиждень не з’являвся додому, — згадувала Ольга Петрівна. — Приходить до нас в інспекцію батько хлопця і кричить: буду скаржитися в обком партії, вас звідси треба мітлою гнати! Слухала його, а потім не стрималася, спитала: ви чому не навчите дитину, щоб хати трималася? Хлопець мені раніше казав, що коли приходив додому пізно, ви йому — марш з хати. Самі ж його й вигнали.
Нам підказали, де та дитина може бути. Йдемо туди. Четвертий поверх, близько півночі. Відчиняємо незачинені двері, а там справжня «малина»: раніше судимі, наші підопічні неповнолітні. Питаю: Юра є? Кажуть, що не було. Але помітила Юркового товариша Романа. Він забіг в іншу кімнату. Моя колега Тетяна Руденко витягнула його з-під ліжка. А перед тим я бачила, як Роман відійшов від вікна. Оглянули помешкання, Юрка нема. Але в мене було недобре передчуття. Кажу Тетяні Максимівні, що хлопець мав тут бути, він завжди разом із Романом.
Наступного дня приходжу на роботу, а черговий каже: «Петрівно, в лікарню привезли того Юрка, котрого ти розшукувала».
— Що трапилося?
— Упав з четвертого поверху, поламався.
З’ясувалося, що коли ми зайшли у притон, Юрко виліз через вікно, а Роман тримав його за руки й впустив. Господи, що мені батько скаліченого підлітка виговорював! А я чим завинила: шукала його дитину, а він всюди скаржився. Хлопець якось вичухався, а після того в кінотеатрі зчепився з дорослим чоловіком, розбив йому пляшкою з-під шампанського голову й потрапив у в’язницю. Згодом Юрка амністували. Я ще допомагала, щоб він закінчив у колонії школу, отримав атестат. і що ви думаєте? Юнак вступив в інститут нафти і газу. Відірвали ми його від тієї компанії. Потім отримав хорошу роботу, одружився.
Перед тим, як брати шлюб, прибіг до нас, в інспекцію, радісно повідомив, що буде «йти до фотографії». Синку, кажу йому, обов’язково дивитимуся з вікна (наша інспекція була навпроти фотоательє). Дякую, що не забув. Дитина ця хоча й плуталася, блукала в житті, але стала на правильний шлях. Чи один він такий був...»
Вигадливі дітлахи називали між собою майора Смірнову бабою Олею. Ольга Петрівна не ображалася. Тішилася, коли чула на свою адресу: он пішла наша мама. Більшість дітей розуміла, що інспектор міліції Смірнова бажала їм добра.
На запитання, чи часто їй доводилося розчаровуватися в роботі, Ольга Петрівна відповідала: «Ніколи! Я знала, куди йду працювати. Любила спілкуватися, отримувала задоволення від того, що комусь допомогла. Як колись було? Закінчила дитина школу і треба було до 15 жовтня влаштуватися на роботу або продовжити навчання. Йшли до мене. Знала директорів професійно-технічних училищ, підприємств. Допомагала. Навіть коли вже була на пенсії. Раніше сиріт влаштовували обов’язково на роботу, виділяли їм куток у гуртожитку. Тепер цього, на жаль, нема»...
P. S. Земний шлях Ольги Петрівни Смірнової закінчився на 82-му році. Ця мудра й людяна жінка залишила про себе добру пам’ять, насамперед у тих, для кого все життя невтомно трудилася, кому допомагала. Нехай земля буде їй пухом!
Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter