Навигация по сайту

Популярные статьи

Увлекательный поход по Крыму

Мы предлагаем вам увлекательный поход по живописным местам горного Крыма, полюбоваться красотами каньонов и горных водопадов, послушать журчание горных рек и пение птиц, насладиться экзотическими пейзажами

Отдых в Карпатах

Активный отдых - это очень важная часть жизни абсолютно любого человека, который способен обогащать и закалять человека как напрямую физически, улучшая форму, так и духовно, психологически, морально,

Сексуальные фото девушек
Казалось бы, какая разница, как именно вы кушаете, главное, что при этом употреблять в пищу. Но последние исследования ученых говорят о том, что те, кто умеет красиво кушать, насыщаются примерно в полтора

Проект B2B
Сеть трубопровода, которая транспортирует воду под определенным давлением, состоит из соединений отдельных участков металлических труб. Водопровод на всем своем протяжении, особенно в местах соединения

MUTLU SFB 6ст-55
Бортовая сеть современного автомобиля, транспортного средства другого типа или спецтехники в состоянии работать автономно благодаря такому удивительному устройству, как аккумуляторная батарея. Естественно,

Необходима тематическая статья о спорте
заниматься спортом – это еще полдела. Нужно, чтобы это занятие приносило ощутимую и реальную пользу, повышая, как уровень физического здоровья, так и материального благосостояния, что не менее важно в

Чернівці облуплені

Опубликовано: 23.10.2018

видео Чернівці облуплені

До японських берегів пристають човни з мерцями

У зв’язку зі смертю Великого Чернівчанина Івана Снігура, я цього разу не буду розглядати облуплену штукатурку на будинках по вулиці Ольги Кобилянської, а розповім про те, що казав Майстер.


Лікарня швидкої допомоги м Чернівці, вул Фастівськ

Іван Назарович Снігур чи не найкраще з нас усіх знав Чернівці – як розкішні, святкові, цісарські, так і замурзані, облуплені, сумні, совєтські. З ним міг сперечатися хіба вчений-історик Олександр Масан. Але останній свої знання передав двом друзям – Ігорю Чеховському та Василеві Кожелянкові. І вони описали у своїх книгах те, що казав Масан.


649 дітей знаходились у Васильківській школі під час обвалу

Іван Снігур до історії Чернівців підходив зі своєю міркою. Ніхто і вже ніколи не зможе нею міряти це місто, яке оспівало не одне покоління поетів – від Георга Гайцена до Василя Бабуха через Пауля Целана, Розу Ауслендер та Мойсея Фішбейна.

Мірка Снігура до міста була міркою людей, які бруківку цього міста топтали.

Одні люди у Чернівцях байдуже до Майстра ставилися. І це ледь не коштувало йому життя у другій половині 40-х років минулого століття. Інші врятували його від смерті, навіть не здогадуючись про це. І він не знав своїх рятівників.

А це було тоді, коли голод на Бессарабії гнав людей з села до міста. Сімнадцятилітній юнак з Грозинців також опинився у Чернівцях. Але його тут ніхто не чекав. Іван Снігур кілька днів бродив містом у пошуках їжі. Голод і холод допікали юнака. Сили полишали. Він тоді ще не знав, як просити милостиню й не міг переступити бар’єру морального гонору. У Чернівцях було також голодно. Багато будинків пустували. Господарі або втекли за кордон перед війною, або їх загнали у гетто під час окупації. Совєти ще не зовсім зрозуміли, де вони опинилися і як їм себе поводити у цьому європейському місті Чернівці.

У той час по тепершній вулиці Героїв Майдану, ледве тягнучи ноги, брів кудись Іван Снігур. Йому вже було байдуже, куди і навіщо йти. Він почав втрачати надію на життя. Отак доплентався до теперішнього ринку. Перейшов дорогу і зайшов у під’їзд одного з двоповерхових будинків навпроти. До квартир не заходив. Тихенько піднявся на горище. Бо темніло. Хотів там переночувати. У кутку горища знайшов місце і приліг. Майже втративши усяку надію, думав уже звідти не вставати. Якщо Бог велів померти, то нехай так буде саме тут. Наступила темрява. Іван Снігур лежав на горищі будинку на вулиці Великокучурівській і чекав своєї кончини. Враз йому ніби якийсь голос згори сказав: «Тобі тут хтось щось залишив. Шукай!»

Снігур вмить стрепенувся. І почав швидко промацувати горище довкола себе. Натрапив на невеличку купку піску. Запустив всередину руку. І… о, Боже, витягнув звідти віночок, у який було вплетено кілька десятків головок часнику. Почав їсти цей пекучий, але цілющий овоч. Обпікав язик і губи. Він відчував, як сили поверталися до змученого тіла. Захотілося жити. Висока калорійність часнику швидко вгамувала голод та знищувала всі бактерії, хвороби, які вже обсідали змучене тіло. Римські гладіатори їли часник по кілька разів на день. Це їм додавало сили, хоробрості й презирства до смерті.

Іван Снігур відчув себе тоді повним сил та енергії. Він вижив. Цей віночок з часником ще кілька днів рятував його від голодної смерті.

Згодом Снігур поїхав на Галичину. Там трохи здобув харчів. Але якось впав з даху поїзда і обдер ногу. Повернувся у Чернівці. Сів біля мосту через Прут. Хтось побачив рану на нозі, змилостивився і подав окраєць хліба. Хтось подав кілька копійок. І це стало порятунком. Потім Іван Снігур сидів на мосту і робив із бляшанок від консервів терки. Щось продавав, а щось отримував як милостиню. Ніколи він не брав більше, ніж потрібно було для виживання.

А потім доля повернулася до Снігура обличчям. І він почав жити повноцінним життям. Збирав старожитності, малював картини, сидів… у тюрмі. Творив фільми. І ходив Чернівцями.

…Напередодні 600-ї річниці міста Іван Снігур провів мене вулицею Ольги Кобилянської. Він з розпачем говорив:

– Подивись, що вони наробили. Навіщо зняли з тротуарів кам’яні плити? Це ж було на віки. А те, що вони ставлять якусь плитку, нікуди не годиться! І фасади малюють абияк. Це ж через місяць-два облупиться.

Як у воду дивився Іван Снігур.

(Далі буде)

Петро КОБЕВКО

rss