Главная › Новости

Правове забезпечення державного регулювання інвестиційної діяльності

Опубликовано: 09.01.2019

Верховна Рада загальмувала реформу корпоративного права у товариствах із обмеженою відповідальністю

Положення щодо державного регулювання, інвестиційної діяльності містяться в низці нормативних актів. Насамперед слід назвати Конституцію України. З метою захисту суспільних інтересів в процесі здійснення інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності Конституцією України (ст. 13) передбачається забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, в яку запроваджуються ринкові елементи господарювання.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.:

• закріплює форми державного регулювання інвестиційної діяльності (ст. 12);

• передбачає порядок прийняття рішень щодо республіканських державних інвестицій (ст. 13) та порядок розміщення державного замовлення (ст. 14);

• визначає основні засади здійснення державної експертизи інвестицій будівництва (ст. 15);

• передбачає регулювання інвестиційної діяльності не лише в масштабі країни, але й окремих регіонів шляхом надання відповідних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування (ст. 16);

• визначає основні засади ціноутворення у сфері інвестування (ст. 17).

Закон України «Про режим іноземного інвестування» від березня 1996 р:

передбачає обов'язкову державну реєстрацію іноземних інвестицій (ст. 13) та підстави відмови у

такій реєстрації (ст. 14); ....

• закріплює обов язковість статистичної звітності

поо іноземні інвестиції з боку органів, що здійснюють державну реєстрацію таких інвестицій, підприємств з іноземними інвестиціями, податкових органів і установ банку (ст. 15);

. визначає специфіку регулювання іноземних інвестицій у вільних економічних зонах (ст. 25).

Закон України «Про основи містобудування» від

16 листопада 1992 р.

• встановлює основні вимоги до містобудівної діяльності (ст. 5);

• визначає державні органи, що здійснюють державне регулювання у сфері містобудування (ст. 7);

• визначає зміст державного регулювання у сфері містобудування (ст. 8); . .

• встановлює компетенцію державних органів і регіонів у сфері містобудування: Кабінету Міністрів України (ст. 9), Автономної республікиКрим (ст. 10), обласних рад народних депутатів (ст. 11), сільських, селищних, міських рад народних депутатів (ст. 12), місцевих державних адміністрацій (ст. 13), виконкомів місцевих (сільських, селищних, міських) рад народних депутатів (ст. 14) та спеціально уповноважених органів у сфері містобудування (ст. 15).

Закон України «Про відповідальність підприємств, установ, організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14 жовтня 1994 р. встановлює санкції за подібні порушення (господарсько-організаційні, майнові у формі відшкодування збитків, конфіскації, господарсько-адміністративного штрафу).

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р.' закріплює правові засади та форми державного регулювання інвестицій на ринку цінних паперів та Державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних, визначає Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку як орган, упов-

_ Див.: Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № 51.— ст. 292.

поважений здійснювати державне регулювання ринку цінних паперів, а також визначає компетенцію цього органу.

Закон України «Про приватизацію державного майна» від 1919 лютого 1997 р. передбачає основні засади та форми державного контролю за інвестиційною діяльністю в процесі приватизації, а також відповідальність за порушення угод приватизації щодо вкладення інвестицій в об'єкти приватизації та дотримання умов післяприватизаційної експлуатації об'єктів.

Указ Президента України «Про Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України» від 9 грудня 1997 р. визначає компетенцію цього відомства, зокрема щодо:

• організації ліцензування окремих видів інвестиційної діяльності у будівництві;

в організації експертизи інвестиційних проектів будівництва;

• стандартизації у будівництві та виробництві будівельних матеріалів тощо.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» від 17 серпня 1998 р. № 1308 визначає порядок затвердження та державної експертизи інвестиційних програм і проектів залежно від джерел фінансування та важливості проектів.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік окремих видів проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця» від 6 квітня 1998 р. № 451 визначає перелік видів підприємницької діяльності (робіт, послуг) у будівництві, що потребують ліцензування. Особливості ліцензування та звітності інвестиційної діяльності у зовнішньоекономічній сфері визначаються Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій за межами України і Положення про порядок контролю та звітності щодо використання майнових інвестицій, які інвестуються за межами України» від 19 лютого 1996 р. № 229.

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Зміст державного регулювання інвестиційної діяльності досить значний. Так, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

, управління державними інвестиціями;

• регулювання умов інвестиційної діяльності;

• контроль за здійсненням інвестування усіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальноукраїнськими, республіканськими (АР Крим) та місцевими органами державної виконавчої влади й управління та включає: планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних

коштів.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

• системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

• проведення кредитної та амортизаційної політики, в т. ч. шляхом прискорення амортизації основних фондів;

• подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

• державних норм, правил і стандартів;

• антимонопольних заходів;

• роздержавлення та приватизації державної власності;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

• політики ціноутворення;

• експертизи інвестиційних проектів будівництва;

• ліцензування спеціальних видів робіт у процесі здійснення інвестиційної діяльності в проектуванні, будівництві, вкладенні інвестицій за межі України;

• аналізу стану містобудування, прогнозування його розвитку;

• контролю за дотриманням інвестиційного законодавства, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, інвестицій-

них програм і проектів будівництва, раціональни... використанням територіальних і матеріальних

ресурсів;

• інших заходів.

Державне регулювання у сфері інвестиційної діяльності здійснюється такими органами:

• Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України;

• Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів цієї Республіки;

• місцевими державними адміністраціями;

• органами місцевого самоврядування;

• спеціально уповноваженими на це державними органами: Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики (Держбудом України) — у сфері будівництва; Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку — у сфері інвестування в цінні папери; Фондом державного майна, його регіональними відділеннями та представництвами — при інвестуванні в об'єкти приватизації; Міністерством економіки — щодо реєстрації промислово-фінансових груп (далі ПФГ) та іншими міністерствами й відомствами.

Гарантії захисту інвестицій

Вкладення інвестицій здійснюється з метою отримання прибутку чи досягнення іншого соціального ефекту й тісно пов'язане з підприємницькою діяльністю, яка здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, з метою отримання ним прибутку. Отже, інвестиційна діяльність пов'язана з певним ризиком для інвестора. Тому обсяг інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх (іноземних) значною мірою залежить від ефективності правових гарантій для інвестора, передбачених законодавством України та міжнародними договорами України, положення яких трансформовані у національне законодавство.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності та джерел інвестування, включаючи й іноземні інвестиції. Усім інвесторам (в т. ч. іноземним) забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їхньому використаннюта ліквідації.

Правові гаранти захисту інвестицій, в т. ч. іноземних, поділяються на:

1) гарантії від зміни законодавства. Ці гаранти означають, що у разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови (ч. 1 ст. 18 Закону «Про інвестиційну діяльність»); Закон «Про режим іноземного інвестування» (ст. 8) гарантує іноземному інвестору у разі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що було чинним на момент вкладення інвестицій;

2) гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів і посадових осіб. Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону «Про інвестиційну діяльність» і ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані, до них також не можуть застосовуватися заходи, тотожні за наслідками. Закон «Про інвестиційну діяльність» (ч. 2 ст. 18) і ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування» забороняє державним органам поза межами їхної компетенції втручатися в інвестиційну діяльність;

3) гарантії відшкодування збитків інвесторам. У разі порушення державними або іншими органами прав інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, завдані цим збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі названими органами (ч. 2 ст. 18 Закону «Про інвестиційну діяльність», ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування»).

4) гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності передбачають: а) заборону примусового припинення чи зупинення інвестиційної діяльності, крім визначених законом випадків і причин; б) гарантування інвестору: права приймати рішення про припинення інвестицій (з відшкодуванням іншим учасникам інвестиційної діяльності втрат від цього), права на повернення вкладених коштів і отриманого від цього прибутку передбаченими законом способами, а щодо іноземних інвестицій — закріплення за іноземним інвестором права на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення Цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі

або у валюті іноземного інвестування в сумі фактичного внеску, але з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестицій (ст. 21 Закону «Про інвестиційну діяльність», Сі. 11 Закону «Про режим іноземного інвестування»);

5) гарантії використання доходів, прибутків та інших сум, отриманих в результаті інвестування. Інвесторам гарантується право вільного використання отриманих від інвестування прибутків (доходів) після сплати передбачених законодавством податків та інших обов'язкових платежів, в т. ч. іноземним інвесторам — право безперешкодного та негайного переказу за кордон сум отриманого прибутку (після сплати податків та інших обов'язкових платежів) та інших коштів в іноземній валюті, якщо вони одержані на законних підставах;

6) гарантії судового захисту прав та законних інтересів інвесторів у разі їх порушення будь-якою особою. Пов'язані з інвестуванням спори, в т. ч. спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій, розглядаються в судах України (судом або арбітражним судом в межах їхньої компетенції); усі інші спори за участю іноземних інвесторів розглядаються в судах або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, в т. ч. за кордоном.