Навигация по сайту

Популярные статьи

Увлекательный поход по Крыму

Мы предлагаем вам увлекательный поход по живописным местам горного Крыма, полюбоваться красотами каньонов и горных водопадов, послушать журчание горных рек и пение птиц, насладиться экзотическими пейзажами

Отдых в Карпатах

Активный отдых - это очень важная часть жизни абсолютно любого человека, который способен обогащать и закалять человека как напрямую физически, улучшая форму, так и духовно, психологически, морально,

Сексуальные фото девушек
Казалось бы, какая разница, как именно вы кушаете, главное, что при этом употреблять в пищу. Но последние исследования ученых говорят о том, что те, кто умеет красиво кушать, насыщаются примерно в полтора

Проект B2B
Сеть трубопровода, которая транспортирует воду под определенным давлением, состоит из соединений отдельных участков металлических труб. Водопровод на всем своем протяжении, особенно в местах соединения

MUTLU SFB 6ст-55
Бортовая сеть современного автомобиля, транспортного средства другого типа или спецтехники в состоянии работать автономно благодаря такому удивительному устройству, как аккумуляторная батарея. Естественно,

Необходима тематическая статья о спорте
заниматься спортом – это еще полдела. Нужно, чтобы это занятие приносило ощутимую и реальную пользу, повышая, как уровень физического здоровья, так и материального благосостояния, что не менее важно в

Рівненський полковник у відставці: про війну, працелюбство та нову Україну

Опубликовано: 13.01.2019

Чоловік розповів про свій непростий та насичений життєвий шлях, працелюбство та побажання незалежній новій Україні.

-    Де ви народились та де були, коли розпочалась війна?

- Народився я на Полтавщині, там і вчився у середній школі – до війни. Закінчив сім класів, а тоді розпочалась війна у 1941 році. Спочатку ми з хлопцями рили окопи, а потім працювали хто де: хто вдома, хто в колгоспі. Тато на фронті був, мама вдома. Молодь тоді вивозили у Німеччину, а мене - аж тричі. Втікали, місяць ішли з хлопцями додому. Їли те, що змогли вкрасти. А потім нас піймали і кинули у так звану «камеру смертників». На три доби дали хліба і піввідра води на трьох. Тоді прийшов німець і дав наказ: щоб полонені вирили кожен собі могилу, а вранці - розстріляти. Нам тоді дали по лопаті, ми в  тому лісі вирили по 60 см кожен. А там почалась стрільба, і ми  давай втікати. Хто як міг – втікли через вікна. Так врятувались. А в 1945 році німці відступили. 


Більшість добровольців спецбатальйону «Дніпро-1» мають вищу освіту і сім’ї

- Чим тоді ви займались?

- Ми собі з хлопцями поробили саморобні карти і грали у вільний час, поки по господарству нічого не треба було робити. Я орієнтувався по сонцю, коли треба додому корову доїти, бо ж годинників не мали. Тоді я пішов додому. А потім дивлюсь – німці їдуть і хати горять. Хлопці почали за снопи ховатись, а їх розстріляли всіх. Я втік у ліс. Отак і вижив. Німці попалили хати і сараї. Я потім повернувся через дві доби і побачив, що мої голуби теж врятувались – вилетіли. Через два дні мене забрали допомагати солдатам – будувати переправу. Ми її десь три доби будували. Тоді я почав із товаришем рити землянку собі. Мені тоді ще 18 навіть не було, але я знав, що мене заберуть в армію.

Тоді вже скоро нас  викликали у сільраду, нас 24 було. Довелось йти пішки на Полтаву – десь 40 кілометрів. Нас тримали у тюрмі, бо не було де, а там – холодно дуже. Потім забрали нас у Зенітно-артилерійське училище. Тоді вперше я побачив Москву, бо до цього навіть уявлення не мав, що це таке.

- Ви ж і Варшаву визволяли? Розкажіть про це.

- А потім у 1944 році вже почалось: «За Сталіна!», «Ура!», «Вперед!». Нас вже одягали і кормили добре. Потім ми переходили Віслу, були в Бресті, Празі, тоді визволяли Варшаву – це вже був справжній бій. У мене тоді було перше поранення.. Після війни я продовжив службу – ще вісім років служив. Потім мене направили сюди, у Дубровицький район, викладати у середній школі. Я проходив курси – у мене ж педагогічної освіти не було. Але викладав і фізкультуру, і військову підготовку, іноді заміняв географію та історію. Мої учні тепер стали й інженерами, і лікарями. Потім забрали мене працювати начальником паспортного столу, але я там побув 3 чи 4 місяці і вирішив, що то жіноча робота. І захотів піти у карний розшук, був в управлінні Дубровицького району, Костопільського та Здолбунівського районів. А потім почали будувати «Азот», то мене направили туди. Потім ще у Радивилові був на заводі, на хлібокомбінаті. Я багато злочинів різних розкрив.

Але на паради вже не ходжу, по хворобі – ноги вже не ті. Та й нас не вважають вже героями. Лишилось нас одиниці, немає вже нікого.

Іван Іванович дуже переживає за долю нашої держави, адже «не з фашистами ж воюємо, а брат брата вбиває»:

- Не лише українцям, а й всьому людству хочу побажати світлого і мирного неба над головою. Щоб це пролиття братської крові припинилось. Наше майбутнє – в руках народу. Люди самі здатні все змінити. 

 

Дана Гарасюта

Всі статті автора

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.

Loading...

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

rss