Главная › Новости

Станіславів вчора і сьогодні: як виглядала Площа Міцкевича та вулиця Лесі Українки 100 років тому. ФОТО

Опубликовано: 16.01.2019

Франківці щодня прогулюються вулицями міста, але не всі задумуються, як виглядали наші вулиці, наприклад, 100 років тому.  Усе це можна побачити та порівняти з тим, як виглядає сьогодні у нашій традиційній рубриці  WestNews   “Станіславів вчора і сьогодні”.

Площа Міцкевича — площа в Івано-Франківську. Від початку свого виникнення — у 1870-х роках ні разу не міняла своєї назви. На території площі знаходиться сквер та архітектурні пам’ятки міста.

Карта 1904 р.

Пам’ятник Адаму Міцкевичу

У 1898 році шанувальники польської літератури святкували 100-річчя від дня народження поета (1798—1855). Було прийнято рішення прикрасити пам’ятником Міцкевича площу його імені, хоча поет у Станіславові ні разу і не був. У конкурсі проектів пам’ятника переміг скульптор Тадеуш Блотницький. На спорудження пам’ятника було зібрано пожертви у розмірі 3000 ринських. Фігуру поета виготовили з італійського мармуру, його зобразили з книгою в руках у момент натхнення.

Під час українсько-польської війни 1918—1919 років пам’ятник зазнав пошкоджень, і 1930 року його відновили в бронзі, крім того, трохи пересунули — таким він зберігся до сьогодні.

Визначні будівлі:

Обласна музична філармонія

Позаду пам’ятника знаходиться обласна музична філармонія. Однак, будівля спочатку була зведена як театр музичного товариства ім. С. Монюшка. Його збудували у 1891 році на тодішній вул. Більовського (тепер — вул. Л. Курбаса). Конкурс на архітектурний проект театру виграв інженер міської залізниці Юзеф Лапіцький та отримав за це золотий перстень.

На той час будівля філармонії виглядала зовсім інакше, ніж зараз. Це можна побачити на старих листівках Станіславова.

З 1939 р. будівля належала музично-драматичному театру ім. І. Франка, який у 1980 одержав нове приміщення на вул. Незалежності.

Обласна бібліотека для дітей (польське товариство «Сокіл»)

Будинок збудували 22 вересня 1895 року. Його прикрасила вежа, яка зробила будівлю схожою на середньовічний замок. На сьогодні зберігся флюгер, який увінчував купол вежі, але не збереглась бетонна фігура орла на фронтоні — символ польської держави.

Через десять років споруду розписав місцевий художник Рубчак. Він виконав фреску на фасаді, — копію картини Яна Гротгера «Битва». На ній зображено епізод польського повстання 1863—1864 років, в якому декілька поляків захищають свій прапор від солдат російської імперії.

Назва закладу — «SOKOL» знаходилася над картиною у прямокутній рамці, а трохи нижче,— в нішах знаходилося зображення 24 гербів польських земель.

Власники «Соколу» застрахували будівлю після вибуху, який відбувся 23 вересня 1907 р. на площі Міцкевича внаслідок детонування газу, що просочився з труби у підвалі. На початку ХХ ст. його використовували для освітлення, і час від часу в місті таке траплялося.

Карта 1931 р.

У 1927 році споруда постраждала від пожежі. Існує версія, що поляки навмисне підпалили свій «Сокіл», щоб отримати страховку у розмірі 200 000 польських злотих і на виручені кошти розбудувати споруду. Немає достовірних доказів цієї версії, проте у 1929 році «Сокіл» був відбудований і розширений; додатково спорудили приміщення для кінотеатру «Тон», який на той час став першим звуковим у Станіславові. Тепер тут працює кінотеатр «Люм’єр». З приходом в 1939 році радянської влади «Соколи» (як польські, так і українські) припинили своє існування.

У 1977 році скульптор Топоркова та архітектор Попиченко прикрасили фасад бібліотеки барельєфом, де були зображені босоногі мешканці краю із прапором та напис «13 листопада 1905 р. на цій площі відбулась маніфестація трудящих на підтримку першої революції в Росії 1905 р.» Насправді, демонстрація проходила не на підтримку подій в Росії, а на вимогу впровадження восьмигодинного робочого дня.

Художник Ярослав Соколан у 1984 р. розписав стелю вестибюля фресками за мотивами найкращих казок світу. Крім персонажів, також зображені письменники-казкарі — Шарль Перро, Ганс Хрістіан Андерсен, Олександр Пушкін.

На початку 2000-х під час ремонту приміщення відчистили герб Галичини — чорну Галку. Фреску із оборонцями прапора та, можливо, деякі інші герби спробують згодом також відреставрувати.

Вулиця Лесі Українки – розташована в центральній частині міста, поблизу площі Ринок, сполучає вулиці Галицька та Вітовського. Історична назва вулиці від початку XVІІІ століття – вул. Тильна Жидівська, на відміну від Передньої Жидівської, що тепер іменується Площею Ринок.

Після побудову величезної кам’яниці Дирекції залізниць (тепер центральний корпус ІФНМУ) ця вулиця, і так невеличка, в останні роки XIX ст. була розділена на дві із зустрічною нумерацією.  Частина від вулиці Галицької була названа ім’ям засновника міста Потоцького, а частина, від вулиці Вітовського – ім’ям станіславського жидівського рабина Л.Мейзельса.

Карта 1932 р.

За німецької окупації вулицю називали Нестора (очевидно, літописця). Радянська влада об’єднала дві вулиці під ім’ям Лесі Українки. Вулиця зберігає цю назву й досі.

У Світову війну непарна сторона вулиці, забудована двоповерховими приватними каменичками, була спалена дощенту. Відбудова проводилася в 1930-х рр. Магістрат дав дозвіл на триповерхову забудову, але власники земельних ділянок домоглися права на чотириповерхові будинки. Мова йде про будинки №1, 3, 5, 7 і наріжний, на розі вулиці Труша, який за адресою належить до неї. Саме він був споруджений першим у 1930 р., а останній – №7 у 1938-му.

Підготував Андрій МЕНІВ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Станіславів вчора і сьогодні: як виглядала вулиця Грушевського 100 років тому. ФОТО

Підписуйтесь на наш канал у Telegram та наші сторінки у Facebook , Instagram і Twitter . Щоб першими дізнаватися про головне, що відбувається в Івано-Франківську, області, Україні та світі.