Під завданням оптимізації грошових потоків розуміється завдання розподілу платіжних засобів підприємства в динаміці з метою підвищення фінансово-економічної ефективності. Критеріями ефективності служать:
приріст власних коштів (багатства) підприємства за певний період часу;
підвищення обсягу продажів (частки ринку);
підвищення фінансової стійкості (забезпеченості власними коштами);
ефективність використання наявних засобів;
ділова репутація (виконання зобов'язань перед постачальниками і покупцями);
максимальне використання виробничих потужностей.
Починаючи з 1950-х років, дослідники фінансів запропонували ряд моделей оптимізації готівки. Ці моделі в більшості своїй є похідними від моделей управління запасами, і готівка трактується як особливий запас, що виникає в процесі надходження і вибуття грошей.
Найстаріша модель належить У. Баумоля (Baumol). Вона являє собою просте пристосування класичної моделі управління запасами Вільсона (Wilson) і Вітен (Within).
При використанні моделі Баумоля передбачається, що надходження грошових коштів здійснюються дискретним чином і підприємство може або розмістити їх у вигляді короткострокових вкладень (тоді вони приносять дохід), або зберегти недоторканими, щоб безперешкодно розраховуватися з кредиторами. В останньому випадку виникають альтернативні витрати, рівні втраченим відсоткам від зірваних вкладень, які підприємство могло б здійснити, але не зробило цього.
Платежі ж, навпаки, носять регулярний характер. Іншими словами, при відсутності надходжень, які поповнюють грошовий запас, останній є спадну лінійну функцію.
М.Н. Міллер і Д. Орр (Мiller, Оrr,) відмовилися від гіпотези надходжень і регулярних виплат і досліджували гіпотезу, згідно з якою сальдо грошових надходжень і виплат на певний момент часу (миттєве сальдо) - це випадкова змінна [13] і будь-яка тенденція його зміни не передбачається [4]. Їх основна передумова полягає в тому, що розподіл сальдо щоденного грошового потоку є приблизно нормальним.
Незважаючи на всі поліпшення, ці моделі виявилися малоефективними через наступні випадки [13]:
. Гіпотези, що стосуються надходжень і виплат, часто дуже прості в порівнянні з тим, що має місце в реальному житті. Це відбувається тому, що деякі грошові потоки не можуть бути відомі заздалегідь і, отже, вони не підкоряються ніякому закону ймовірності, закладеному в цих моделях.
. На практиці вартість переказу грошових коштів з одного рахунку на інший незначна. Звідси і виникла критика цих моделей, які базуються на величині вартості перекладу.
. Ці моделі не беруть до уваги вартість непередбачених змін готівки, а це може бути вартість випадкового незабезпеченого кредиту або вартість припинення платежів. Їх можна передбачити, але важко виміряти. З цієї точки зору управління готівкою стає стратегічною метою і не може обмежитися простою моделлю.
. Ці моделі мають той недолік, що трактують рішення, які стосуються готівки, незалежно від рішень по короткострокових вкладеннях і короткострокового фінансування. (Деякі моделі, такі як модель Орглера намагаються пов'язати воєдино ці три види рішень.)
Ці критичні зауваження пояснюють відсутність інтересу до даних моделям з боку практиків, які найчастіше вважають, що оптимальне значення готівки - це нульове значення, і вивчають всі можливі способи, що дозволяють наблизитися до нього.
Моделі розрахунку мінімально необхідної суми грошових активів ґрунтуються на планованому грошовому потоці за поточними господарськими операціями, зокрема, на обсязі витрачання грошових активів за цими операціями в майбутньому періоді.
Мінімально необхідна потреба в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути визначена за такою формулою (1.1) [6]:
(1.1)
де ДАmin - мінімально необхідна потреба в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності в майбутньому періоді;
Перейти на сторінку: 1 2 3